Вагом‪і‬ Твій подкаст І Суспільне Буковина

Цей епізод про Ольгу Кобилянську, яка була однією з тих жінок-інтелектуалок, про яких писала у своїх творах. На них хотіли бути схожими, їх наслідувати — це був той новий тип жінки початку ХХ століття, яка виборювала рівність. Сама Кобилянська мала лише початкову освіту, проте продовжувала навчатися самотужки. Вона прагнула самостійності, перша освідчилася чоловікові, купила будинок з гонорару за твори та ніколи не була заміжня. Не лише про її життя і творчість — слухайте в останньому епізоді подкасту "Вагомі".

Марта Левченко здійснює мрії дітей, а їхнім мамам дає прихисток. Вона шукає жінок у селах, містах та найвіддаленіших куточках гір, аби принести їжу та подарунки. Водночас у Чернівцях у її Місті добра живуть жінки, які опинились на вулиці або втекли від своїх кривдників. Волонтери вчать їх читати та писати, дають нову професію та працевлаштовують. А роблять це, аби мами реалізували себе та допомагали іншим.

1950-ті роки. У всьому Радянському союзі закривають єврейські театри. Зі сцени їдиш можна було почути лише у Києві, Москві та, завдяки їй, у Чернівцях. Тут квитки на її концерти розкуповували у перші дні і зал дивився на безліч її перевтілень — від хлопчика-сироти і повії до скорботної матері. Про шлях Сіді Таль від дочки пекаря до однієї з найвідоміших єврейських артисток СРСР, яка стала голосом буковинських євреїв — слухайте у цьому епізоді подкасту.

Марія Нікітіна ламала кістки уві сні, до повноліття мала майже 50 переломів ніг. Вона пересувається на кріслі колісному. Попри можливі травми, вона навчалась у звичайній школі, а згодом вирішила вступити до університету. Каже, досліджувала свою сексуальність після 20-ти років, а приймати свою зовнішність почала ще з дитинства. У її громадській організації навчали батьків дітей з інвалідністю говорити з ними про інтимне життя та секс. Сама ж Марія займалась доступністю медпослуг для жінок з інвалідністю, що є частиною їхніх прав на материнство.

Жінки не вміють читати та писати, не мають можливості навчатися, бо весь час витрачають на хатню роботу. Так було на Буковині ще сто років тому. Проте вона це змінила. Тоді тут декілька разів змінювалася влада, жодна з яких не хотіла, аби українці вчилися українською мовою, а жінки з незаможних сімей могли отримати професію. Попри це, Ольга Гузар давала освіту жінкам.

Третій місяць АТО — у відділення Олени Фоменко потрапляє перший військовий. Тоді Україна не знає, як надати психологічну допомогу ветеранам, які повертаються з війни. Жінка шукає методики, місце для пацієнтів, а головне — спосіб заслужити довіру у тих, хто повернувся з війни. За сім років бойових дій, ніхто з її пацієнтів не зміг адаптуватись повністю. Ба більше, з цим досвідом колишні військові житимуть завжди, проте психологиня вчить їх змиритися з цим і використати на користь собі та суспільству.